Остання гончарка Коломиї

Такі речі, мабуть, дуже боляче усвідомлювати. Надія Никорович — остання гончарка у Коломиї. Не те, щоб вона була останньою жінкою-гончарем, просто це ремесло взагалі немає кому передати.

У Коломиї до 1940-го року було 40 гончарів. Більшість із них — з родини пані Надії. Її бабця Марія Біоскурська, полька за національністю, а також троє бабциних братів і двоє сестер займалися гончарством день у день, бо попит на глиняний посуд у довоєнні роки був просто шалений. Хлопці викручували миски і горщики на крузі, а дівчата розписували. На тиждень родині треба було робити щонайменше 700 одиниць посуду, щоб у неділю відвезти фірами до Станіславова. Там на Коломийське начиння вже чатували закупники з Польщі, Чехії, Австрії та Франції. Не дивно, що коломийський посуд і досі зберігся у закордонних музеях. Надія Никорович — гончарка у шостому коліні. Усьому, що знає, навчилася від батька, бо відмалку разом з мамою Парасковією та сестрою Марією помагала йому у найтяжчих нюансах роботи. "Ми босими ногами місили глину, поки були сили. У матері після цього постійно боліли ноги. Потім глину клали на лаву і вимішували, як тісто. Зараз це все машинка спеціальна робить, але я не жалкую, що за дитинства так наробилася, — тепер мені вже за 60 років, а я все одно маю сили до праці", — каже Надія Василівна. Окрім неї та її сестри Марії, у Коломиї вже більше ніхто не займається гончарством. Спеціалізованої школи немає, та й ніколи не було. П'ятеро дітей пані Надії допомагають їй, але переймати ремесло не поспішають — надто непривабливою і виснажливою здається ця праця у ХХІ столітті. На щастя, у Коломиї є гончарна глина. Недалеко від будинку пані Надії є невеликий шматок поля між новобудовами, звідти її чоловік постійно привозить глину для посуду. Минулого року вдалося відстояти у місцевої влади обіцянку наступних 50 років не продавати цю землю, інакше покутське гончарство могло би припинитися взагалі. З глиною та дровами пані Надії допомагає чоловік. Форми на крузі вона викручує самостійно, розписує також. Найгірше — 24 години стежити коло печі за випаленням посуду. Піч з'явилася у майстерні Никоровичів також з допомогою чоловіка. Тепер все необхідне для гончарства пані Надія має у майстерні на власному подвір'ї. Щогодини температуру в печі треба збільшувати аж до 980 градусів, щоб посуд у вогні розкалявся до сліпучо-білого. Особливий секрет Надії Никорович — дрова з дошок покинутих будинків. Майстриня каже, що вогонь з таких дошок витворює на посуді найцікавіші візерунки, такі, що й сама гончарка не може вигадати. Теплий охровий розпис коломийського посуду багатьом до душі. Тільки м'які жовто-коричневі тони. "Нещодавно я була на виставці у Франції, — згадує Надія Василівна. — Так я звідти жодного тареля додому не привезла. Французи все розкупили, казали, що це особливий шик!". А от Косівський розпис французам видався менш вишуканим. "Гончарство не приносить мені великих прибутків. Тільки що на фестивалях посуд купують, та й у кафе замовляють постійно, бо клієнти крадуть всі тарелі, з яких їли", — сміється народний майстер України Надія Никорович. "Глина жива. Оживає щоразу, як беру її до рук, і ніколи ця праця мені не набридає!", — додає умілиця. Їй страшенно прикро знати, що вона — остання гончарка у рідному місті. Втім, не перестає сподіватися, що учні ще знайдуться.

Діана ПЛАЙ

джерело

До нас завітала богиня... кераміки

Разом з теплими червневими днями до профільного табору, що діє на базі Стопчатівської ЗОШ І-ІІІ ст., завітала богиня кераміки, заслужений майстер народної творчості України Надія Василівна Никорович. Майстриня охоче розповіла обдарованій молоді декілька цікавих фактів із власного життя. Виявилося, що любов до кераміки їй прищепив батько. Ще змалку Надія Василівна зачаровано спостерігала та татусевою роботою, охоче допомагала йому. Самостійно гончарством почала займатися з 1983 року. І, треба визнати, що в обраній галузі вона досягла професійної вершини. Ці барвисті тарелі, яскраві горнята та пишнобокі глечики просто вражають розмаїттям фарб, хитромудрістю узорів і високою якістю виконання роботи. Зараз витвори цієї по-справжньому дивовижної жінки представлені на престижних виставках кераміки у Словаччині, Угорщині, Австрії, Польщі, Молдові тощо. Цікаво, що Надія Никорович -- не єдина представниця мистецтва кераміки у своїй родині. Вже шосте її покоління займається гончарством. Крім того, діти Надії Никорович теж планують продовжити сімейну справу.

Вислухавши і відповівши на численні питання учасників табору, Надія Василівна побажала учням успіху, міцного здоров’я та благополуччя. Майстриня також наголосила, що найголовнішим у житті кожної людини є щира віра у Бога і чиста жертовна любов до своєї Батьківщини.

Наприкінці зустрічі Надія Василівна запропонувала кожному з учнів вибрати для себе щось у подарунок із її казкових виробів, сфотографувалася з учасниками табору. Звичайно, всі були задоволені.

На такій теплій і зворушливій ноті ця неймовірно цікава зустріч закінчилася, але маємо надію, що вона надовго вкарбується у душу і пам’ять кожного слухача, який на ній побував.

Ольга СЕНЧУК, учениця 7-го класу Косівської гімназії-інтернату

джерело